Присмеркові стани свідомості.

Патологічні просонкові стани. Патологічне сп’яніння.

Патологічний афект.Ця форма виключних станів виникає в зв’язку з раптовою та інтенсивною психічною травмою. Не дивлячись на короткочасність, у розвитку патологічного афекту можна з певною умовністю визначити три фази: підготовчу, вибуху та заключну.

У підготовчій фазі під впливом психічної травми (тяжка образа, неочікувана глибоко вражаюча звістка тощо) проходить різке наростання афективної напруги з концентрацією всієї уваги лише на травмуючому моменті. Здатність спостерігати й оцінювати те, що відбувається, усвідомлювати й оцінювати свій власний стан глибоко порушується або просто стає неможливою.

У фазі вибуху виникає напружений афект гніву або невдоволення поєднується з глибоким потьмаренням свідомості і нестямним руховим збудженням, яке має автоматичний нецілеспрямований чи агресивний характер. В останньому випадку дії мають “характер складних невимушених актів, які скоюються з жорстокістю автомата або машини” (С. С. Корсаков). Фаза вибуху супроводжується характерним зовнішнім виразом зі спотворенням рис почервонілого або зблідлого обличчя, наявністю надзвичайно виразних рухів, зміною ритму дихання.

Заключна фаза характерна різким виснаженням психічних і фізичних сил, що тягне за собою або сон або стан, близький до прострації, з відсутнім виглядом, байдужістю до оточуючого та скоєного. Спогади про те, що сталося, мають уривчастий характер, але частіше не зберігаються.

У судово-психіатричній практиці постійно виникає необхідність диференціювати патологічний афект від афекту фізіологічного. Для останнього не є характерним розвиток зі зміною фаз у наведеній послідовності; епізод не завершується сном або різким психофізичним виснаженням, однак кардинальною відмінністю цих станів є відсутність при фізіологічному афекті потьмарення свідомості, котре “визначає межу між фізіологічним і патологічним афектом” (В. П. Сербський).

Реакція “короткого замикання”.Цей короткочасний розлад виникає в результаті тривалого, інтенсивного, переносимого мовчки, афективного напруження у формі тоскного настрою, нуді або відчаю, що нерідко поєднується з тривожним очікуванням. У свідомості домінують уявлення, пов’язані з домінуючим афектом. Скоєння протиправної дії, котра досі не передбачалася, визначається миттєво складеною, часто зовсім випадковою ситуацією. Клінічна картина цього вкрай рідкісного розладу визначається або порушенням свідомості з автоматичними діями або виразними, не відповідними до приводу афективними порушеннями з імпульсивними вчинками, котрі призводять до скоєння небезпечних дій, які направлені проти себе чи оточуючих. Завершується реакція “короткого замикання” або сном, або різким психофізичним виснаженням. Спогади про епізод фрагментарні.



Розпізнання та судово-психіатрична оцінка виключних станів.Діагностика виключних станів майже завжди спричиняє значні утруднення. Завдяки своїй (короткочасності) вони майже ніколи не бувають предметом безпосереднього лікарського спостереження. Як правило, клінічну картину хворобливого стану, що передбачається, доводиться відновлювати ретроспективно, через якийсь, навіть значний, проміжок часу, базуючись на даних судової справи, які можуть виявитися недостатніми в цьому плані. Тому дуже важливого значення набувають покази свідків, котрі бачили картину психічного розладу. Ця діагностична оцінка має спрямовуватися на констатацію основних клінічних ознак виключних станів. Головним з них є наявність під час епізоду стану потьмарення свідомості. Показання свідків можуть сприяти з’ясуванню таких клінічних фактів, як дезорієнтованість в навколишньому середовищі, особливості висловлювань, за якими можна говорити про галюцинаторно-маячні та інші розлади, характер вчинків (наявність у них стереотипних дій, незалежність цих дій від ситуації, яка в той час мала місце), зовнішній вигляд досліджуваного у той період. Нарешті, такі показання можуть допомогти виявленню етапів і послідовності розвитку хворобливого епізоду, де надто велике значення мають особливості його закінчення – виникнення психічного та фізичного виснаження або наступлення cнy.

При вивченні випадків помилкової діагностики виключних станів Д. Р. Лунцем було показано, що, як правило, причиною лікарських помилок була підміна клінічних критеріїв суб’єктивно-психологічними тлумаченнями мотивів і характеру скоєного діяння, коли брали до уваги такі факти, як невмотивованість дій і відчуженість злочину особі, котра його скоїла, незвичайний характер суспільно небезпечного діяння тощо.

Висновок з 3 питання:

Тільки певне поєднання клінічних ознак, що свідчать про наявність особливого транзиторного психозу, дозволяє діагностувати одну з форм виключних станів. В акті судово-психіатричної експертизи повинні бути наведені чіткі клінічні критерії, на яких базується діагноз виключного (виняткового) стану. Головним з них є доведення існування потьмарення свідомості. При діагностиці виключних станів досліджувані визнаються неосудними.


3811901264567500.html
3811962468703881.html
    PR.RU™